Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!
Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.
Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.
Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.
Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.
- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?
Тип поковиркався та відповів:
- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?
А я йому:
- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.
Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.
Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.
- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!
А я засварив його:
- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?
Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"
Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.
Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.
- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?
І я відповідаю:
- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.
Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.
Яркое утро, парниш, совершенно ясное небо и вот я уже на продуктовом рынке, в поисках закладок. Ну, а я ищу своего любимого кодеина – идеальный препарат для наших вечерних посиделок.
Взгляд мой метнулся в сторону широко улыбающегося узбека с нарочито открытым пальцем.
– Не хочешь, парниша, прекрасного бодряка в этот замечательный денёк? – предложил он.
– Ооо, это точно, братишка, – ответил я, кивая с недоумением. – Вот моя подруга Марина ничем не отличается от меня – тому подтверждение эти бодрячные глазки.
Я не знаю, кто они такие и откуда берутся на улицах, но зато как заходят.
Немного побеседовав с узбеком по душам, как вдруг он говорит:
– А железка у тебя есть?
– Железка? Какая железка? – спросил я, ничего не понимая.
– Ну, пырялка-то, братишка! Без пырялки не интересно бахаться, – объяснил он, повторно улыбаясь.
Мое лицо вспыхнуло румянцем от возбуждения и небывалой радости. Пырялка, это то, что нам необходимо для наших легких и приятных экспериментов. В голове начали рождаться светлые идеи о том, как провести этот замечательный денёк.
Немного времени спустя, всякий разговор с узбеком заканчивался договоренностью о встрече вечером. Я развернулся и удалился со всей скоростью, которую позволяли ноги и тяжесть моего тела.
Вдоль дороги, я решаю заглянуть в магазин, чтобы пополнить свою коллекцию закладок.
| – Эй, братишка, не с таким. Хочешь щас раскрасим этот серый пейзаж? – громко спрашивает обаятельный продавец, доставая из защищенного места свою идеальную железку.
| – Да, конечно, с удовольствием – ненасытно ответил я, голос мой звучал сквозь радость и предвкушение.
Уже дома, я звоню Марине, рассказываю о новой закупке и приглашаю ее к себе. Она сразу соглашается, а как же – ведь у нее огромное желание порадовать свой организм новыми ощущениями.
– Марин, готовься к дикому путешествию, – говорю я, и мои глаза блестят от предвкушения.
Вечер наступает, и мы полны энтузиазма и неподдельного желания погрузиться в мир цветного счастья.
– Какой сериал посмотрим в этот раз? – спрашивает Марина, уже находясь в "правильном настроении".
– Я думаю, что нам подойдет что-то остросюжетное, чтобы наши ощущения были на 100%, – предлагаю я, и мы начинаем размышлять о нашем будущем выборе.
Когда же мы выбрали сериал, наши руки уже давно волнуются от предвкушения первого "баха". Но нам нужно быть осторожными, ведь интересный и настоящий товар дорог не только нам.
– Какой из наших городских друзей может доставить нам органический гарик? – задаю я вопрос Марине, явно понимая, что без него наш вечер не будет таким жарким.
– Я могу позвонить своему товарищу из школы, он никогда не подводит, – отвечает Марина, доставая свой телефон из кармана.
С каждой минутой наше нетерпение растет, но мы смотрим сериал и обсуждаем наш крутой план.
– Вот, держи, товарищ, – слышу голос Марины, и мой взгляд обращается к фигуре на пороге дома.
– Добро пожаловать, наши герои! – говорю я, и мы с Мариной начинаем готовить тайное зелье из гарика.
Мы осторожно снимаем красиво закрученную пленку с закладкой, приступаем к ее подготовке для использования.
– Надо же, какой чистый кокс, – восхищенно произношу я, усаживаясь на диван в нежном состоянии. – Передай Марине, что у нее отличный вкус в вещах.
Моя подруга только улыбается, и я понимаю, что я не один, кто балдеет от этого чувства.
Наш вечер начинается и наступает момент, когда мы внедряем наше секретное оружие – штакеты.
Мне кажется, что время ускоряется, и я наблюдаю, как сериал становится все реальнее. Мы окунаемся в новый мир, наполненный яркими красками и эмоциями.
Дай бог каждому девушке и парню побыть нашими героями – найти своих закладок и устроить такие яркие и незабываемые вечера, чтобы потом с гордостью рассказывать об этом брату и сестре.
Мы нашли свое счастье – счастье в том, что мы чалдоним, погружаясь в мир незабвенных эмоций и новых ощущений. Чалдонить – наш лозунг, и мы готовы делиться им со всем миром.
|